Студенти-журналісти відвідали ФранкоHouse!

16 березня 2017 року першокурсники факультету журналістики екскурсували в стінах музею Франка. Ще з шкільної парти нам багато розповідало про незламний дух Каменяра. Проте щоб відчути та пізнати справжнього Франка потрібно увійти в його дім. Саме на побутовому рівні, відчувається вся автентичність та природа речей великого Генія. Показово, що студенти з великим захопленням слухали екскурсовода , наче поринаючи у далеке минуле, аби на мить наблизитись до товариського кола Івана Яковича. Неабияк вражають найцінніші речі поета: мереживна вишиванка, костюм в котрому юний Франко захистив дисертацію в Австрії, а також самовар та горнятко з Японії, адже митець любив чаювати по-англійськи з близькми. Неможливо не побачити величезні стелажі з сотнями книг, які стали предметом розвитку та надбань родини Франків. Варто відзначити, що новою фішкою музею стала процедура оплати вхідного квитка. Тепер всі платежі проводяться через касові апарати, що дає абсолютне алібі працівникам та декларує прозозу роботу музею. Вцілому після майже двохгодинної екскурсії поміж експонатів родинного гнізда Івана Франка студенти збагатились новими знаннями та пізнали поета не лише як мученика чи вічного революціонера, але й як порядного сім’янина, люблячого батька і простого львівянина того часу. Позитивно інтригює бажання адміністрації музею створити декілька сучасних фішок на базі Франкової хати. Зокрема, мова йде і про арткафе, інтерактивну бібліотеку, цікаві тематичні ігри та безліч інших забавок у домі діяча. Віримо, що такі нововедення стануть початком для ще більшого зацікавлення, адже такий дім потрібно відвідати, бо хто ж не хотів би мати такого сусіда як Іван Франко.

Читайте також емоції студентів від побаченого…

Студенти факультету журналістики навідались у гості до Франка.
Запитаєте: чому раптом?
Просто так. Як то кажуть: поки живеш у Львові – візьми від нього все найкраще.
Так, ми в гостях – у домі, де жив письменник останні 14 років свого життя.
Щойно переступивши поріг, складається враження, що ось-ось зі свого кабінету вийде вусатий дядько Іван і люб’язно запропонує тобі повісити свого капелюшка у холі, а потім одразу запросить до кухні на гарячий чай із самовару, щоб як слід про все побалакати.
Підійшла екскурсовод – тоді я збагнула – це музей. Цікаво… Тут все сприймається інакше. Експонати не видаються нудним мертвим крамом, який непорушно «красується» під скляною оболонкою.
«Ось картини на стінах – намальовані і подаровані другом сім’ї Трушем… А ось цей настільний ріг Франко отримав від Соломії Крушельницької… Це костюм, якого Іван Якович часто вдягав у поєднанні з вишиванкою… А там на столі посуд, з якого сім’я вечеряла разом. І ще – улюблене Іванове горнятко; та кухонне приладдя, з допомогою якого дружина готувала страви за улюбленими харківськими рецептами…», – розповідає екскурсовод, зблизька показуючи цінні речі.
Озерніться! Ви оточені речами, які роками формували побут родини Франків.
Чи не найбільшим скарбом є бібліотека Каменяра. Наша пам’ять не вдовольниться сухими числами, які розкажуть про кількість зібраної і прочитаної поетом літератури. Ці переповнені книгами стелажі немов самі промовляють: «Ось, це я – великий мозок генія, трудоголіка, революцьйонера». Достатньо просто охопити їх оком, як одразу розумієш скільки ідей виношував у своїй голові Каменяр. У цій кімнаті він давав волю своєму натхненню і невтомно ночами писав про те, що відбувалося за вікном, за межами його обителі.Що може краще розповісти про людину, ніж її власна домівка? Тут навіть стіни гамують в собі жагу викрити найцікавіші сімейні історії. В одну мить, ставши невидимим спостерігачем, ти ніби бачиш, як тут ходить, переживає, творить і відпочиває Франко. Як він приймає в гостях Івана Труша, Михайла Коцюбинського, Лесю Українку, Михайла Грушевського…
Достатньо прийти і побачити для того, щоб відчути і зрозуміти. І необов’язково шукати для цього особливих причин, знакових дат чи ювілеїв. Приходьте до нього просто – як до людини, до брата. Як до щирого українця заходьте в гості.

Марта Петренко

Жрн-15с

Музей, як своєрідний каталізатор духовної культури нації
Пластикова аудиторія – мертвий простір для спілкування і творчості багатогранних особистостей. Особливо коли мова іде про Франка – бренд українського духу і національної вольності. У процесі еволюції розум бере гору над інстинктами, але звички залишаються. Доки не помацаєш, не побачиш, не понюхаєш – доти не повіриш що існує. Ми пам’ятаємо нематеріалізованого шкільного Івана Яковича: поет, публіцист, учений, громадський і політичний діяч – усе, на цьому знання закінчуються, зазубрений «вічний революціонер» відходить у небуття.                                Музей зруйнував усі стереотипи ( і скажу по секрету-з ними не боляче було прощатися). Речі, які все ще акумулюють дух національного генія, розповіли більше ніж шкільні хрестоматії. Виявляється Франко на лише запрограмований генератор мудрих слів і думок, а доволі звичайна людина , яка любила рибалити( плетена сітка більш ніж красномовно про це говорить), екстравертивна особистість з величезною плеядою друзів, колекціонер книг, картин, цінних подарунків. І ще, досить асоціювати його постать з регіональною бойківщиною і Галичиною. Експозиція листувань і перекладів апелює до подібних тверджень і переконань, дух генія не затиснутий ні в хронологічні ні в географічні рамки.
Досвід і світовідчуття молоді дають змогу проаналізувати лише творчу історіографію. Але речі наспівують ще один мотив – у підсвідомості лунає джазова меланхолійність сімейного затишку. Ця музика приготована для родини. Вона ламає осучаснений і модернізований стареотип про те що кропітка праця відкидає сім’ю на другий план. Поліфункціональний Франко поєднував приємне з корисним і необхідним. В його домі завжди жила батьківська любов, завжди горів вогник отчого дому.
Хочете пізнати «крутого», видатного, цікавого Франка? – тоді ласкаво просимо.

Петро Лукіянчук

Жрн-16с