Як не травмувати аудиторію шок-контентом та як працювати журналісту з людьми, що пережили травму?
У п’ятницю, 15 листопада, відбулася зустріч-лекція виконавчої директорки «Українського інституту медіа та комунікації», заслуженої журналістки України Діани Дуцик із студентами- журналістами Франкового університету. Гостя з Києва разом з доцентом кафедри української преси Соломією Онуфрів обговювали тему як не травмувати аудиторію шок-контентом та як журналісту працювати із людьми, що пережили травматичний досвід.
Кілька порад журналістам від Діани Дуцик, як працювати з шок-контентом:
- Поважати людську гідність – мати повагу до людського життя і до смерті.
- Не створювати сенсації, тобто не оприлюднювати такий контент, щоб шокувати.
- Застосовувати технологію розмиття шокуючих деталей, якщо йдеться про фото чи відео.
- Пам’ятати, що родичі поранених/загиблих/полонених мають дізнаватися інформацію про своїх рідних не зі ЗМІ.
- Якщо матеріал, що містить травмуючий контент, потрібно опублікувати, то варто пояснити шокуючі фото та відео.
- Застосовувати прийом «відтермінування» для трансляції наживо шокуючих подій. За цей час редактор має час розмити деталі та зробити матеріал найменш травматичним для аудиторії.
До речі, психотерапевт Ольга Семенюк наголошує, що «неетична журналістика з психологічної точки зору – це потенційно травмуюча журналістика. Смерть у прямому ефірі (та й у записі теж) спричиняє великий емоційний резонанс у більшості глядачів».
Відомо також, що згідно з українським законодавством, заборонено подібні сюжети давати в ефір. Це зазначено зокрема у статті 28 (5) Закону України «Про радіомовлення і телебачення» йдеться: «Телерадіоорганізації не мають права розповсюджувати контент, який викликає жах, зокрема сцени вбивства насилля (фізичного, психологічного), сцени звернені до сексуальних інстинктів». Натомість порушник отримає попередження від Нацради, або штраф, або позбавлення ліцензії.
Робота журналіста з людиною, яка пережила травму у жодному разі не повинна нашкодити чи поглибити травму. Щоб не допустити помилок, Діана Дуцик рекомендує розділити процес на п’ять етапів, де вказано на що найбільше потрібно звернути увагу.
Перший – це підготовка. Спершу пояснити мету інтерв’ю для людини, з якою будете працювати. Варто дозволити співрозмовнику вибрати зручне місце і час. Також варто ще з самого початку обумовити межі погодження матеріалу. Діана Дуцик рекомендує погоджувати лише цитати вашого інтерв’юера.
Перед інтерв’ю потрібно добре обдумати і сформувати запитання. Другий етап – це розмова. Під час якої краще формувати запитання так, щоб не перекладати відповідальність за те, що сталося з героєм, на нього ж. Також не слід тиснути на співрозмовника, якщо він не хоче відповідати на одне із питань. Не варто випитувати шокуючі подробиці.
Третій етап – монтаж/написання матеріалу. В першу чергу, для тексту необхідно добирати деталі, які розкривають історію, а не шокують. Також варто перевіряти факти, адже людина, яка пережила травму, може наводити суперечливі факти.
Ось уже матеріал на етапі підготовки до оприлюднення. Тут потрібно дати можливість герою ознайомитись із матеріалом чи своїми цитатами перед оприлюдненням. Вносити правки потрібно лише виходячи із попередніх домовленостей.
Не менш важливим є останній, п’ятий етап – це робота після ефіру/публікації матеріалу. На завершальному етапі роботи з матеріалом у героя може виникнути потреба у підтримці. Журналіст може надати її лише в професійних рамках. Порадити герою дотримуватись інформаційної гігієни, тобто менше контактувати повторно із цією інформацією. Журналіст також може допомогти з пошуком фахової психологічної допомоги.
Захід проведений в межах проекту «Журналістика конфлікту», за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Анастасія Браташ
Студентка ЖРН-31с
