Форум Свободи Слова: завдання, виклики, застереження

14 березня 2026 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбувся Форум Свободи Слова, організований ГО “Українські Студенти за Свободу” та Студентською Радою факультету журналістики.

Захід розпочався із подяки гостям, спікерам та організаторам за сприяння в створенні події, де виступила голова студентської ради Божена Бортновська, і наголосила, що форум присвячений теоретичному розумінню свободи слова і її ролі у воєнний час. Одна із організаторів форуму, студентка Ірина Михайленко додала: “Свобода слова – це право не бути скривдженим за свою думку”. Голова львівського осередку УСС Назар Уляк презентував діяльність організації, зокрема зазначив, що громадська організація займається політичним та економічним просвітництвом через лекції, форуми та освітні програми, а також навчає молодь відповідальності за власну свободу. Учасникам розповіли про масштаби організації, регіональні осередки та можливості долучення, зокрема через освітні курси, спонсорство і програму лідерства.

Вступною частиною форуму стала дискусія “(Не) свобода слова: чи можливе вільнодумство під час війни”, спікерами якої були Олександр Нотевський – політичний оглядач і публіцист, Отар Довженко – медаіексперт та Ольга Крупник – головна редакторка телеканалу “Еспресо”. Відповідаючи на запитання про сутність свободи слова, спікери одразу окреслили її межі. “Свобода слова не є ніде абсолютною у світі”, – зазначив Олександр Нотевський. Його думку доповнила Ольга Крупник: “Свобода слова межує із відповідальністю у військовий час”.

Під час розмови учасники звернулися до досвіду довоєнного періоду, обговорюючи, як розвивалася свобода слова до повномасштабного вторгнення, обговорювали висвітлення чутливої інформації. За словами Ольги Крупник, “дуже важливо підходити збалансовано: обовʼязково показувати і збирати коментарі спеціалістів у цих сферах”. Водночас Олександр Нотевський обґрунтував думку про те, що не всі військові події мають висвітлюватися, і у певних випадках це потрібно обмежувати.

У дискусії торкнулися і теми критики влади. Спікери погодилися, що вона необхідна, однак має залишатися в межах, аби не шкодити державі. “Куди нас привела цензура показав липень 2025 року” – зауважив О. Нотевський, згадуючи підписання закону №12414 про обмеження незалежності НАБУ і САП. Отар Довженко також звернув увагу на інформаційний простір і небезпеку: “Те, що ми не бачимо в інфопросторі російських думок не має нас присипляти”, і зауважив, що українським медіа варто шукати нові формати дискусій, адже “в політичних ток-шоу нема великого сенсу, медіа можуть пропонувати інші формати дискусії”.

Обговорюючи розвиток свободи слова зараз, О. Нотевський зазначив, що під час війни відбулася певна пріоритизація суспільних запитів, а О. Довженко наголосив, що «кращого рецепту, ніж дотримуватися журналістських стандартів немає».

Під час запитань гості змогли обговорили роль інфлюенсерів у медіапросторі. Спікери зійшлися на думці, що вимагати від них дотримання журналістських стандартів недоречно, однак суспільство має підвищувати рівень медіаграмотності, а найпростішим способом впливу, за їхніми словами, є відмова від неякісного контенту.

Другою дискусією стала тема “Журналістські розслідування під час війни: як не нашкодити безпеці та висвітлити тему”, яку обговрювали: Катерина Родак – журналістка-розслідувачка, спеціальна кореспондентка видання NGL.media і Олег Онисько – журналіст, головний редактор незалежного антикорупційного центру NGL.media.

Початком обговорення стало питання: “Чи змінилися журналістські розслідування після початку повномасштабної війни?”. За словами спікерів, трансформація відбулася насамперед у темах: медіа зосередилися на обороні та злочинах росії, на початку вторгнення редакції уникали внутрішніх проблем, аби “не підривати довіру до влади”, однак згодом повернулися до розслідувань. Причиною стало усвідомлення, що замовчування шкодить більше: якщо є докази злочинів, їхнє викриття менш небезпечне, ніж їхнє продовження. Задля дотримування балансу між свободою преси та безпекою, журналісти порадили не розкривати джерела та конфіденційну інформацію, тому що ворог у будь-якому разі використовуватиме розслідування для розповсюдження пропаганди та наративів.

З початком повномасштабної війни кількість антикорупційних розслідувань, зокрема в оборонній сфері, зросла. Вибір тем часто відбувається через звернення аудиторії, і хоча багато з них є нерелевантними, іноді саме такі повідомлення стають основою для матеріалів. Іноді буває, що можуть заплатити за інформацію або пропонувати інформацію за гроші.

Олег Онисько наголосив на значенні розслідувальної журналістики для демократії: “Журналістика завжди ставить під сумнів слова політиків, економістів, соціологів, і у цьому є суть журналістики, аби знайти причини та наслідки”. Розмовляючи про помилки під час створення і публікації матеріалу, журналісти поділились, що в медіа існує механізм зворотного зв’язку: якщо неточності суттєво впливають на зміст, матеріал мають видалити, пояснивши причину та вибачившись перед аудиторією. Порушуючи питання тиску на медіа, спікери зазначили, що наразі редакція має сім судових процесів, які змушують витрачати ресурси, відволікаючи від основних процесів медіа, і такі позови існують для обмеження або припинення роботи редакції.

Повертаючись до попередньої дискусії, спікери порівняли журналістів-розслідувачів і блогерів, де було окреслено, що журналіст працює з доказами і будує фактологічну базу, тоді як блогер часто подає інформацію фрагментарно. “Погане розслідування – це коли після нього потрібно щось пояснювати”, – зазначив головний редактор NGL.media.

Фінальною частиною форуму стала лекція Віталія Портникова – журналіста і лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка під назвою “Виклики для свободи слова в умовах нових інформаційних технологій”. На початку лекції В. Портников зазначив, що сучасні процеси – це не стільки виклик, скільки трансформація, і пояснив, що прагнення до обміну інформацією закладене в людині природою: “Інстинкт примушує тебе ходити, дізнаватись і ділитися інформацією з людьми”.

Журналіст окреслив історичний розвиток медіа – від винаходу друкарства Й. Гутенбергом до радіо і телебачення, які змінили спосіб сприйняття інформації, змістивши акцент із тексту на голос і візуальну картину. Сьогодні ж, за його словами, формується нова реальність – із домінуванням соціальних мереж та інтернету, “ми починаємо залежити від особистих симпатій або алгоритмів наших симпатій”.

Звертаючи увагу на те, як орієнтуватися в інформаційному потоці, Віталій Портников назвав ключовим інструментом критичне мислення. Також він порушив тему анонімності в медіа, назвавши її радше загрозою, адже свобода передбачає відповідальність. Серед шляхів підвищення медіаграмотності він виокремив відповідальність за поширення інформації, деанонімізацію та необхідність створення еквівалентної відповідальності для анонімних і неанонімних користувачів.

Лектор також відповів на питання про розвиток публіцистичних навичок. За його словами, це і частка таланту, а також робота над собою: важливими є готовність розвиватися, усвідомлювати відповідальність перед читачами та розуміти наслідки власних слів, осмілившись їх озвучити.

Враженнями від події поділилися студентка факультету журналістики  Аліса Тритяченко підкреслила, що обирала подію свідомо: “Я йшла на подію через спікерів і через редакцію NGL.media, яка мені до вподоби. Найбільше сподобалась дискусія “(Не) свобода слова: чи можливе вільнодумство під час війни”, а завдяки фінальній лекції я дізналась про історію розвитку ЗМІ, у спікера багато знань, із якими він поділився. Я взяла для себе багато цінної інформації із цієї розмови”.

Вікторія КУШНІР,

студентка першого курсу заочної форми навчання