Лекція кенійської журналістки Розмарі Толло

У понеділок, 27 жовтня на факультеті журналістики відбулась лекція Розмарі Толло, журналістки, яка спеціалізується на темі правосуддя.

Розмарі працювала редактором у The Standard, одній із провідних газет Кенії, а сьогодні є співзасновницею та програмною директоркою організації «Журналісти за правосуддя» (JFJ), медіаорганізації, яка підтримує журналістів по всій Африці у висвітленні міжнародних злочинів та питань прав людини.

Серед тем, над якими працювала журналістка, – програма репарацій у Ґамбії (для жертв порушень прав людини, скоєних за часів колишнього режиму Джамме), насильство після виборів у Кенії та, починаючи з 2024 року, досвід африканських військовополонених у війні між Росією та Україною.

Декілька (не дослівних) цитат із лекції:

«Коли я почала інтерв’ювати африканців (із Ґани, Того, Сомалі, Єгипту, Сьєрра-Леоне тощо), які опинилися в українському полоні, кожна історія була іншою. Але був спільний патерн: усі вони страждали на “вибіркову амнезію”. Вони не могли згадати процесу рекрутингу, не знали, хто зробив їм російську візу, не могли нічого розповісти про деталі свого перебування у Москві, – ані про рекрутера, з яким вони контактували, ані про адресу, за якою вони жили перед тим як підписали контракт. Натомість їхня пам’ять дуже добре працювала щодо всього того, що стосувалося періоду після потрапляння до російської армії. Я зрозуміла, що потрібно перевіряти усе, що вони говорять. Я їздила у Кенію, щоб поспілкуватися із сім’єю кенійського полоненого. Я також поїду у Ґану та в Єгипет, щоб поспілкуватися із сім’ями інших полонених».

«У п’ятницю я вчергове побувала у таборі. Петро, який допомагав мені шукати полонених із Африки, запитав у місцевого офіцера, скільки у них африканців та з яких вони країн. Офіцер відповів, що у них є африканці, наприклад із Ємену. Петро зауважив, що Ємен – це не Африка. Тоді офіцер сказав, що є полонені зі Шрі-Ланки. Петро знову мусив сказати, що Шрі-Ланка не в Африці… Я часто переконуються, що люди мало знають про Африку, мало нею цікавляться. Один полонений, родом із Тоґо, сказав мені, що не знав про можливість воювати за Україну, не знав, що Україна готова платити йому таку ж зарплату, як і Росія. Адже у їхній країні рекрутингову кампанію ведуть лише росіяни».

«Я не можу бути обʼєктивною, висвітлюючи злочини та судові процеси. Психологічно я завжди на боці жертви, хоча професійний журналіст повинен брати до уваги також голоси злочинців та свідків. Я на боці України у російсько-українському конфлікті, адже повністю зрозуміло, хто у цій історії агресор, а хто – жертва».

«Від початку війни Кенія зайняла проукраїнську позицію, активно виступивши на підтримку України в ООН. У той же час, в Африці багато проросійських урядів, особливо у франкомовних країнах, де Росія активно працює. Українські офіцери казали мені, що Україна не проти ідеї домовлятися з африканськими урядами про повернення їхніх громадян із українського полону. Проблема в тому, що не так багато африканських урядів зверталося до України щодо цього питання. Але кенійський уряд звернувся, і один кенієць вже повернувся з українського полону додому».

«Я не веду жодних соцмереж, не сприймаю самого цього формату. Мені здається, дуже часто журналісти намагаються продавати авдиторії свою особистість, яка затьмарює саму журналістську роботу. Якщо особа журналіста стає важливішою за історію, яку він розповідає, то це неправильно. Я ніколи не намагаюся просувати себе чи свої статті. Я намагаюся писати хороші статті, це й усе».

«Як реалізувати себе у журналістиці в умовах високої конкуренції? Почніть із того, що вивчіть якомога більше мов. Ви вже знаєте українську. Вдосконалюйте вашу англійську. Оскільки ви поряд із Євросоюзом, вивчіть ще якусь важливу мову, наприклад, німецьку, французьку або іспанську. Подумайте про закордонні стажування, які давали б вам змогу вдосконалювати ваші знання та зростати. Мови та професійні тренінги вже дадуть вам перевагу над вашими конкретними. Подумайте про сферу, у якій ви б хотіли працювати. Якщо ваше захоплення – спортивна журналістика, знайдіть способи вдосконалюватися у ній. Є багато сфер, у яких майже немає конкуренції. Наприклад, журналістика у царині юриспруденції, – туди подаються не так часто, адже думають, що це нудно, зате у цій сфері ви можете далеко зайти».

«Список питань на інтерв’ю рідко коли є особистою справою журналіста. У моїй редакції ми збираємось усі разом і думаємо про те, чи потрібна нам ця конкретна історія, це конкретне інтерв’ю. Якщо потрібна, то для чого? Що саме ми хочемо дізнатися у цієї людини? Розуміючи це, ми намагаємося з’ясувати, які питання має поставити наш журналіст, щоб отримати необхідні для нас відповіді. Трапляється так, що історія з’являється несподівано, і немає часу на колективну підготовку до інтерв’ю. У такому разі, журналіст просто приїжджає і ставить ті питання, відповіді на які, на його думку, цікавитимуть нашу авдиторію».

За матеріалами сторінки кафедри зарубіжної преси та інформації у Facebook