Лекція колумбійського журналіста на факультеті журналістики

У понеділок, 17 листопада на кафедрі зарубіжної преси лекцію провів
Карлос Ґільєрмо Контрерас, колумбійський радіожурналіст (W Radio Colombia). Коротенький конспект лекції та відповідей на запитання:

”Радіожурналістика — захоплива. Прямі ефіри треба готувати зараз на зараз, і це серйозний тиск. Журналіст готується до інтерв’ю, використовуючи свої джерела, свою базу даних, аби можна було подзвонити комусь задля коментаря для «новин останньої години». Часто ці новини неможливо передбачити, відповідно, немає способу підготуватися до них. Про вторгнення Росії в Україну попереджали заздалегідь, багато хто з журналістів був готовий, але коли настав день, треба було реагувати блискавично”.

”Коли мене навчали журналістиці, мені казали, що журналіст не повинен мати своєї думки, що журналіст — це місток між інформацією та авдиторією; що слід обмежитися інформуванням про те, ЩО сталося, коли, як, чому, і хто були дійовими особами. Але тепер я бачу (і не лише я), що журналістика змінилася повністю, тому що сьогодні від журналістів очікують, аби вони йшли далі звичайного інформування. Розсудливо і обережно, але журналісти йдуть далі”.

”Приклад із вашою країною: чимало медіа західного світу – BBC, CNN та інші – вирішили називати дії Росії «вторгненням». Чимало медіа з-за меж Заходу використовують російські наративи про військову спецоперацію, в рамках якої Росія повертає свою територію. Ми, латиноамериканські медіа (не всі, але більшість), пішли слідом за західними медіа, ведучи мову про “вторгнення Росії в Україну”. Вживаючи ту чи іншу термінологію, журналіст висловлює думку, інформуючи про факти. Так само у випадку війни між Ізраїлем і Ґазою, — для багатьох це ще більш чутлива тема, —так само у випадку з Венесуелою (я родом з Венесуели, але живу і працюю в Колумбії), щодо якої ми займаємо позицію, називаючи владу в цій країні ”диктатурою”.

”Робота на радіо — це чудо. Живий ефір не пробачає помилок, не терпить зволікань, усе повинно бути готовим ”на тепер”. Росія вторгається в Україну. Що потрібно робити мені? Перш за все — контактувати журналістів в Україні”.

”Покажу вам свою базу контактів. Якщо ви хочете бути журналістами, у вас теж повинна бути така база із номерами президентів, премʼєр-міністрів, журналістів. Дуже важливо мати таку базу. Ніщо не зрівняється з контактами із місцевими журналістами, адже вони є ключем до всього іншого, вони можуть дати будь-який контакт, можуть дати іншого журналіста, із потрібними контактами”.

”Я почав збирати базу контактів, коли почав займатися журналістикою, — у Чилі, під час президентських виборів там. Ви ж починайте збирати вашу базу контактів там, де працюєте ви. Не зупиняйтесь на одному контакті: чим більше імен у вашій базі, тим краще для вас. У Бразилії журналісти зазвичай дуже зайняті. Вони прямо кажуть мені, що не можуть завжди допомагати. Але у мене у Бразилії база даних із близько 50 журналістів: якщо один мені не допоможе, я звернусь до іншого, і не муситиму постійно турбувати одного й того ж”.

”Якщо від початку ви не можете розібратися в ситуації, не знаєте, до кого звернутися, почитайте місцеві медіа, аби зрозуміти, хто є головними діячами у процесі, який вас цікавить. Також у пригоді стануть провідні світові медіаресурси, вони дадуть вам зрозуміти, кого саме слід запросити на інтерв’ю”.

”Наша авдиторія звертається до нас зі словами: ”Досить Ґази, досить України, нам важлива Колумбія”. Такі запити ми не можемо ігнорувати, ми змушені їх розуміти. Навіть якщо це дуже важливо, ми не можемо весь час повідомляти про Україну. Виняток — перша річниця війни (24 лютого 2023 року), коли ми весь день присвятили Україні. В інші час ми повинні дозувати українську тему”.

”У нашому регіоні є всього дві країни світового значення: Бразилія та Мексика. Інші найчастіше опиняються поза увагою світових медіа. Криза у Венесуелі може бути в полі зору тиждень або два, а далі про неї забувають. Із Нобелівською премією для Марії Коріни Мачадо — аналогічно. Латиноамериканці іноді скаржаться, що основну увагу на собі концентрують Ґаза, Україна, Сирія, а наші проблеми нікого не цікавлять”.

”Важко, коли люди плачуть у мене в ефірі: цивільні, діти, жінки. Нелегко було повідомляти про різанину в Бучі. Коли хтось вимагає в журналістів, щоб вони були роботами, я кажу, що ми не народилися журналістами, зате народилися людьми”.

”Найважливіша річ для мене — життя людини. Якщо хтось систематично, цілеспрямовано вбиває, катує, я не можу спокійно на це реагувати. На щастя, ми можемо висловитися на цю тему, сказати, що те, що коїть Росія, — неприпустимо. Але якщо емоції опанують мене, якщо у мене буде важке дихання у мікрофон, якщо я плакатиму, то це велика помилка. Гість може собі це дозволити, але не журналіст”.