Презентація книги «Українська публіцистика: люди волі та чину»
3 червня 2026 року на факультеті журналістики відбулася презентація книги «Українська публіцистика: люди волі та чину» за редакцією доцентки кафедри української преси Галини Яценко та доцента кафедри медіариторики та мовної комунікації Андрія Яценка.
«Книга «Українська публіцистика: люди волі та чину» ‒ це політичні портрети Степана Бандери, Осипа Назарука, Євгена Маланюка, Василя Стуса, Володимира Старосольського, Михайла Грушевського крізь призму їхньої публіцистики. Видання буде актуальне для майбутніх журналістів та для тих, хто хоче перепрочитати знакові та маловідомі постаті історії української журналістики в сучасному контексті», – йдеться в анотації до видання.
Презентацію розпочали хвилиною мовчання на вшанування пам’яті тих, хто віддав своє життя за Україну під час російсько-української війни та століття тому, виборюючи українську державність.
Це видання – спільний проєкт бакалаврів факультету журналістики, підготовлений під науковим наставництвом Галини Яценко, яка продовжує традицію, започатковану торік виданням книги «Українська публіцистика: Люди боротьби й ідеї».
«Наша книга дуже важлива для українського суспільства. Як зазначала лауреатка Пулітцерівської премії Енн Епплбаум, під час війни Україна отримала від Європи дуже великий бонус. І це не зброя чи фінансові вливання, а розуміння її мови, культури та ідентичності. Енн Еплбаум стверджує, що при університетах і дослідницьких центрах Європи почали активно відкривати центри україністики. Проте в мене виникає запитання: чи має наше суспільство сьогодні такий самий високий рівень історичної свідомості? Чи всі можуть сказати, що прочитали знакову публіцистику Степана Бандери, Івана Франка, Михайла Грушевського та інших відомих особистостей. Очевидно, відповідь буде негативною.
Тому ми разом з авторами сподіваємося, що ця книга стане важливою цеглинкою в формуванні української національної свідомості та допоможе долати трансгенераційну травму. Адже всі ми певною мірою травмовані. Голодомор, поразки національно-визвольних змагань – це травма, яка передається українцям з покоління в покоління.
У нашій книзі немає віктимності чи безнадії, натомість є вітальність. Це книга про життя, про людей, які творили й діяли в нелегких умовах: Степана Бандеру, Володимира Старосольського, Осипа Назарука, Михайла Грушевського, Євгена Маланюка.
Наша книга – не про минуле, а про майбутнє. Я хочу, щоб історії успіху українських публіцистів, представлених у цьому виданні, надихали молоде покоління, давали розуміння, заради чого ми боремося, живемо і чому навіть у непрості моменти російсько-української війни маємо знаходити приводи для радості», – витупила зі вступним словом Галина Яценко.
Студенти, презентуючи свої розділи книги, поділися цікавими фактами, подіями чи маловідомими деталями з життя постатей, які зацікавили їх для глибшого пізнання й осмислення їхньої ролі у формуванні української політичної думки та обґрунтуванні ідеї української державності.
Аліна Боровська зосередила увагу на вивченні публіцистики Євгена Маланюка, зокрема його осмисленні малоросійства як явища, що призводить до капітуляції: «Слово стало його зброєю. У центрі його думок – державницька ідея та безкомпромісна критика малоросійства, як духовної капітуляції, що нищить національну волю зсередини. Попри заборони в СРСР, його тексти повернулися в незалежну Україну як інтелектуальний ресурс спротиву імперії».
Образ Василя Стуса, якого знаємо насамперед як літератора, Соломiя Михайлюньо представила як людину з глибоким внутрішнім світом, сповненим переживань, нездійснених мрій і непрожитого досвіду: «Він присвятив життя боротьбі за українську культуру, свободу, слово та право людини залишатися собою в умовах радянського терору. Він двічі відмовлявся від радянського громадянства, але очевидно, що радянська влада не дала йому такої можливості. Навіть у таборах він продовжував писати на клаптиках паперу, на пачках від цигарок. Насправді до нас мало дійшло його текстів, адже радянська влада багато чого знищила. Радянська система вважала Василя Стуса не небезпечним, оскільки він не погоджувався мовчати, навіть під тиском таборів і переслідувань».
Осмислюючи життєдіяльність Степана Бандери в контексті потреби революції, Меланiя Голембйовська представила його як людину чину, безкомпромісно віддану боротьбі за національне майбутнє. Називаючи Україну вулканом революції, студентка зазначила: «Навіть мертвий Бандера залишається найбільшим і найгіршим ворогом у СРСР. На яких ідеях він акцентував, зокрема, у праці «Перспективи української революції»? Він вважав за необхідне залучити до антифашистської боротьби широкі кола громадянства, сприймаючи людей такими, якими вони є, а не критикуючи їх. Він порівнював революцію з приготуванням їжі, коли на початку вогонь є найсильніший. Він був переконаний, що саме українці мають бути лідерами в протистоянні російському імперіалізмові».
Павло Гаврилко, презентуючи постать Володимира Старосольського, розповів про те, що той пройшов через політичні переслідування, арешти та репресії, однак навіть за найскладніших обставин не відмовився від своїх переконань. Студент доречно згадав слова суспільно-політичного діяча: «Нацiя постає не з раси, не з мови i не з територiї, але з волi», звернувши увагу на об’єктивні прикмети нації та характеристики, що мали б стати запорукою державності.
Дарiя Бутилкiна через образ історика, публіциста, політика, науковця й одного з творців української національної ідеї Михайла Грушевсього розкрила значення історичної пам’яті для осмислення власного коріння, національної ідентичності та засад державотворення. Студентка зазначила, що у своїй публіцистичній діяльності він зосереджував увагу на питаннях української державності, національної свідомості, історичної пам’яті та права українців на самостійний розвиток.
Презентуючи постать Осипа Назарука, Анна Бронгель зауважила, що він маловідомий пересічному українцеві, хоча був однією з найяскравіших постатей міжвоєнного періоду: «Осип Назарук поєднав гостре слово і реальний чин у боротьбі за українську державність. Радянська влада свідомо витіснила його ім’я з історії. Проте сьогодні його ідеї про свободу, національну єдність та силу преси, звучать особливо потужно і актуально для нас. Він пройшов шлях від вояка легіону Українських Січових Стрільців і воєнного кореспондента до одного з головних, я би сказала, архітекторів української інформаційної боротьби».
Співупорядник книги, заступник декана факультету журналістики з наукової і навчально-методичної роботи Андрій Яценко зазначив, що це видання є присвятою всім борцям за волю України, а також батькові Галини Яценко – Володимирові Синичичу, який упродовж кількох поколінь формував історичну пам’ять своїх учнів.
Декан факультету журналістики Мар’ян Лозинський заначив, що це дуже важливе видання для факультету та утвердження державотворчої місії Університету: «Сьогодні в цій аудиторії побачили, почули, глибше пізнали історію не лише української публіцистики, а й історію нашої української держави. Таке занурення в історію XX століття спонукає до подальших роздумів і осмислення. Дуже добре, що факультет примножує славу нашої української історії та української держави.
І це також маленький внесок у Перемогу, якої ми всі прагнемо, за яку сьогодні боряться, проливають кров і віддають своє життя наші хлопці та дівчата в лавах Збройних Силах України».
На завершення, на запрошення організаторів презентації, Дарій Антонюк виконав на скрипці «Мелодію» Мирослава Скорика.
Тетяна БУРДЕГА,
доцентка кафедри української преси
Фото Ангеліни ГАРЯЧОЇ, Андрія ЯЦЕНКА