Рік закінчення: 2000

Коментарі: 21.07.1975 - 31.12.2022
Культуролог, журналіст, філософ, перекладач та дослідник. Молодший сержант 46-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ, доброволець-учасник російсько-української війни. Випускник факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка (2000 р.)

Після початку повномасштабного вторгнення Євген пройшов навчання і став кулеметником. Спочатку воював на південному напрямку, а згодом їхній підрозділ вирушив на Донбас.

Євген Гулевич загинув від кулі російського снайпера, обороняючи місто Бахмут на Донеччині. Сталося це 31 грудня 2022 року. Відтоді до 28 березня 2023-го він вважався зниклим безвісти.

«Під час війни гігантичною лавиною коїться те, що западає в пам'ять безпричинно, тобто саме собою, і разом з тим те, що вивіряє великим камертоном спільної уваги особисту, таку різну пам'ять. лавина пам'яті поступово стане монотонною подією, річчю, яку неможливо загубити і забути. це, звісно, щось більше, ніж війна з її завісами. навіть з одної сцени бою двоє інтенсивно пам'ятатимуть різне. треба говорити, щоб дійти згоди. треба не говорити, щоб почути. пам'ять діється власновільно, незалежно від того, що ми робимо», – написав Євген за 2 дні до загибелі.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та відзнакою Почесний громадянин Калуської міської територіальної громади

Рік закінчення: 2003

Коментарі: 1977 - 2024

Журналіст. Воїн Збройних сил України. Випускник факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. 2003 рік.

9 травня 2024 року на Донеччині загинув військовий Андрій Дусан (1977 р. н.) житель Комарнівської громади.

Рік закінчення: 1989

Коментарі: громадський діяч, журналіст, учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності. Доброволець батальйону «ОУН» (батальйон «ОУН» увійшов як окрема рота до складу 5-ї батальйонної тактичної розвідувальної групи 81-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ ЗСУ), учасник АТО на сході України. Випускник факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка (1989 р.)

25 травня 2015 року героїчно встановив прапор ОУН у с. Водяне, на найвищій точці на шахті , з якої видно Донецьк.

Загинув 28 травня 2015 року від отриманих поранень у результаті прямого влучення танкового снаряду під час обстрілу російськими бойовиками позиції «Шахта» поблизу села Водяне Ясинуватського району Донецької області.

Посмертно нагороджений орденом орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та орденом «Народний Герой України».

Коментарі: 08.07.1971 - 06.01.2024

Кінолог, журналіст. Учасник АТО. Доброволець 63-ї окремої механізованої бригади. Випускник факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Понад 20 років свого життя Вадим Кофтунов присвятив кінологічній службі, дресирував собак. Також чоловік упродовж трьох років захищав українські кордони під час Антитерористичної операції на Сході України.

З перших днів повномасштабної війни Вадим Кофтунов не зміг залишатися осторонь і одразу пішов добровольцем на фронт. Захищав Україну у лавах 63-ї окремої механізованої бригади Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних сил України.

У Вадима залишилися дружина, донька і сестра.

Рік закінчення: 2009

Коментарі: 04.09.1986 – 28.09.2024

Журналіст, викладач факультету журналістики. Захисник України. Випускник факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка (2009 р.).

По завершенню навчання Богдан Маркевич почав працювати лаборантом на кафедрі мови ЗМІ. У 2019 році став викладати студентам як асистент кафедри. Неодноразово був куратором студентських груп. Студенти дуже любили його, а він – їх. Богдан Маркевич самотужки зібрав кількатисячну бібліотеку з унікальними екземплярами літератури.

«Треба памʼятати, що в нас є зовнішній ворог, і це – росія», - говорив він.

У січні 2024-го року Богдан Михайлович став на захист України. Боронячи нашу державу від ворога, продовжував спілкуватися зі студентами та колегами. Спочатку ніс службу Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону, потім – у складі евакуаційної бригади від цього ж центру.

Загинув 28 вересня під час виконання службових обов'язків.

Рік закінчення: 2011

Коментарі: 18.02.1989 - 10.07.2020

Громадський діяч, журналіст, учасник Революції Гідності. Доброволець АТО та ООС. Командир взводу 24-ої окремої механізованої бригади, Герой України. Випускник факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка (2011 р.)

Влітку 2015 року Тарас став добровольцем Окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ», воював у Пісках. У вересні 2018 року вступив на курси лідерства Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, де отримав військове звання молодшого лейтенанта та з грудня 2019 року проходив військову службу за контрактом на посаді командира взводу у 24 ОМБр.

Загинув 10 липня 2020 року внаслідок російського обстрілу під с. Троїцьке на Луганщині. Тарас Матвіїв ціною власного життя врятував від смерті двох побратимів.

«Я вірив, що можна досягати поступального успіху, трансформуючи суспільство знизу. І цей принцип діє. Якщо мати в запасі безмір терпіння, кілька десятиліть та команду таких же аскетів, що ладні постійно жертвувати власним комфортом, стосунками та кар'єрною драбиною. В іншому випадку – готуйте свій човен до плавання з дірявими вітрилами та без рятувальних жилетів. І я плив скільки міг! Часом безоглядно, поки компас остаточно не схибнувся…Гостро бракує масштабу завдань і нових можливостей для пізнання, нових викликів і нових знайомств. Втішався б навіть крихтою причетності до творення історичної миті. Помисли, що досі тулилися десь глибоко на периферії, нарешті вирвались назовні», - написав Тарас Матвіїв у своєму “Щонічнику” 31 липня 2018 року і вже у вересні вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Посмертно відзначений званням Герой України з нагородженням ордена «Золота Зірка».

Коментарі: 1980 - 2024

Громадський діяч, журналіст. Учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності. Член Проводу Добровольчого Руху ОУН та боєць добровольчого батальйону ОУН. Воїн стрілецького взводу. Випускник факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Від початку повномасштабного вторгнення Роман Панькевич служив стрільцем-гранатометником стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини А7271.

Загинув Роман Панькевич 19 квітня 2024 року внаслідок мінометного обстрілу. Сталося це під Красногорівкою Донецької області.

У Романа залишилися двоє дітей та дружина.

Рік закінчення: 2017

Коментарі: 11.08.1994 - 17.09.2022

Філолог, журналіст, спеціаліст з торгівлі, волонтер. Бойовий медик. Випускник факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка (2017 р.)

Від початку повномасштабного вторгнення Валентин активно займався волонтерством: збирав кошти на потреби армії та допомагав у організації військових передач для 80 ДШБ.

У травні 2022-го став у ряди добровольців. Пройшов навчання на бойового медика і склав присягу на вірність Українському народу. Від червня 2022-го - бойовий медик у складі 95-ї ДШБ. Брав участь в операціях поблизу Довгенького, Ізюмська контроперація, операція — звільнення Лиману.

Надаючи допомогу побратимам під час обстрілів, Валентин Присіч загинув він ворожої кулі снайпера. Сталося це 17 вересня 2022-го року.

Посмертно нагороджений медаллю «За військову службу Україні».

Рік закінчення: 2019

Коментарі: 14.10.1996 - 06.01.2024

Журналіст, бренд-журналіст. Доброволець 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Випускник факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка (2019 р.)

Від початку повномасштабного вторгнення Роман добровільно долучився до територіальної оборони. Паралельно працював у Києві, займався бренд-журналістикою.

У вересні 2023-го вирішив піти добровольцем на фронт. Тоді до збору коштів на амуніцію для Романа Ряжських долучився і факультет журналістики, зібравши понад 60 тисяч гривень за 5 днів.

Після навчань потрапив до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади та відправився на Донеччину. Виконував бойові завдання як навідник 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини.

Востаннє на зв’язок Роман Ряжських вийшов 29 грудня 2023 року. Тоді він написав: «Коли переживу цю м’ясорубку, першим місцем, куди приїду, буде журфак».

4 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання, внаслідок артилерійського обстрілу Роман отримав поранення . Його ушпиталили до Дніпровської обласної клінічної лікарні імені Мечнікова. Від несумісних з життям поранень солдат помер. Сталося це 6 січня 2024 року.