НЕ ПЛУТАЙМО ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛІЗМ І ШОВІНІЗМ!

21.11.2017 | 15:35

Американська журналістка, письменниця, історик, авторка книжки «Червоний Голод. Сталінська війна в Україні» Енн Епплбом в інтерв’ю, яке опубліковано в газеті «День» 17 – 18 листопада 2017 року, наголосила: «Те, що ви зараз бачите у Польщі, – це група недосвідчених політичних діячів, які вважають, що вони можуть завоювати популярність на Батьківщині, почавши сварки за кордоном, і не тільки в Україні, а й у Франції, Німеччині та Євросоюзі. Українцям варто стримувати таку риторику. Не відповідайте на дрібний націоналізм подібним дрібним націоналізмом (курсив – В. Л.). Перечитайте знову книжки, опубліковані спільними історичними комісіями, й шукайте спільну основу. У перспективі польсько-українські відносини є надзвичайно важливими для обох сторін. Єдина країна, яка виграє від дурного польсько-українського конфлікту через те, що трапилося багато десятиліть тому, – це Росія».

Коментуючи по Українському радіо (перша програма) висловлювання міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського під час перебування у Львові з офіційним візитом, українські політологи, журналісти зазначали, що пан Ващиковський  трактував історичні, суспільно-політичні процеси в Україні з націоналістичних позицій. На мою думку, таке оцінювання висловів, дій польського міністра не  є точним, неповним, по суті – хибним.  Чому?

Відомо, що нація – категорія природна i вічна. Людська спільнота завжди мала i має етнічно-національну структуру. Природним є прагнення кожного народу мати свою державу, бо лише за цієї умови можливий продуктивний розвиток національного життя. Пізнаючи мову, культуру, звичаї, традиції інших націй, їxні взаємовідносини, народ як соціальна спільнота підходить до самопізнання, самооцінювання, може зіставити життєво-історичні особливості інших народів зi своєю самобутністю, яка є своєрідним джерелом формування патрiотично-нацiональних почуттів. У праці «Український націоналізм» Степан Ленкавський характеризує патріотизм, націоналізм i шовінізм:

«а) Патріотизм – це підсвідоме почуття любови до всього, що рiдне й нам близьке. Патріотизм може мати вужчі рамці (локальний) i ширші (народний). Jlокальний патріотизм – це прив’язаність i любов до нашого найближчого оточення, до родини, хати, родинної місцевості тощо. Народний патріотизм – це почуття любови до свого народу й охота йому допомагати.

б) Націоналізм – це активна любов до Батьківщини. Це вияв не тільки охоти допомогти  Батьківщині, але й чин. Практичне реалiзування хотінь нації вийти на вищий щабель її розвитку. Націоналізм – вищий щабель патріотизму.

в) Шовінізм – це сліпа, пристрасна любов до свого рідного й ненависть до всього чужого. Це крайня межа невідомо-чуттєвої патріотичної настанови».

Слово «шовінізм» (франц. chauvinism chauvin) – войовничий походить вiд прізвища солдата наполеонівської армії Н. Шовена, який став відомий своїм людиноненависницьким ставленням до арабського населення пiд час єгипетського походу в 1798-1801 роках. Відтоді терміном «шовінізм» позначають ідеологію i політику, що проповідує національну винятковість певної нації, зверхність над іншою нацією, її упокорення, асиміляційні процеси, що стає причиною ненависті та національної ворожнечі. Крайнім проявом шовінізму є фашизм, нацизм. Фашизм, нацизм –  ідеологія і політика войовничого, загарбницького шовінізму та расизму.

Націоналізм є філософією буття Нації, її життя, розбудови, а шовінізм, фашизм, нацизм і нинішній московський рашизм, який увібрав у себе шовінізм, фашизм, нацизм, більшовизм – це філософія поневолення і гноблення інших націй. В основі націоналізму лежить національна ідея незалежності, державотворення на гуманістичних засадах, а в основі шовінізму, фашизму, нацизму, рашизму – великодержавницький імперський інтерес, аморальна захланність. Націоналізм починається з любові до свого, а шовінізм, фашизм, нацизм, рашизм – з ненависті до чужого.

Мета націоналізму – свобода своєї нації, її розквіт, щасливе життя громадян, а мета шовінізму, фашизму, нацизму, рашизму – поневолення інших націй, експлуатація і знекровлення. Націоналізм трактує інтернаціоналізм як міжнаціональні взаємини на засадах рівності націй, правдивої історії, а шовінізм, фашизм, нацизм, рашизм перетворюють  інтернаціоналізм у засіб денаціоналізації  народів і підпорядкування їх бездуховній імперській, великодержавницькій ідеї. Для націоналіста національні ознаки інших: мова, культура, традиції, звичаї – усі історичні святині є об’єктом поваги і пошанування, а для шовініста, фашиста, нациста, рашиста – це те, що потрібно негайно знищити, викорінити і замінити своїм. Саме такою є мета російської агресії, гібридної війни Російської Федерації проти України, яка також охопила країни Європейського Союзу, збурює шовіністичні, антиукраїнські настрої у декого з наших сусідів. Націоналізм породжує подвижників і героїв, а шовінізм, фашизм, нацизм, рашизм – убивць, грабіжників, загарбників, яничарів, холуїв.

Політиканські, недружелюбні дії проти України деяких політиків Угорщини, Румунії, Польщі, які  заражені імперською свідомістю і танцюють під фальшиву мелодію московських балалайок, виступають проти гуманістичної сьомої статті Закону України «Про освіту».  Вони під гаслом про «утиски національних меншин на освіту рідною мовою» свідомо чи підсвідомо прагнуть на догоду Москві максимально обмежити політичні та соціальні права цих самих національних меншин. Адже немає міжнародних вимог надавати мовою національних меншин університетську освіту. Тому природним явищем є потреба обов’язково добре знати українську мову, послуговуватися нею під час навчання, на службі і водночас підтримувати розвиток мови, культури нацменшин. Адже краса світу у розмаїтті культур.

На жаль, значна частина представників угорської та румунської меншин зовсім не володіє українською мовою, перетворюючи території свого проживання у своєрідні культурно-політичні гетто. Директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко наголосив, що незнання української мови – це свідоме прокладання шляху «до формування національних ґетто, формування анклав, далеких від інтересів Української Держави, відтак – готових до зміни і громадянства, і міждержавних кордонів. У збереженні й поглибленні такого стану зацікавлені ті внутрішні сили, які є виконавцями ідеології сепаратизації України (хоча й називають це федералізацією) й прагнуть полегшити розподіл нашої держави між сусідніми державами, які мріють про перекроювання кордонів за лекалами великих: відродження Великої Росії, Великої Румунії, Великої Угорщини (додам – Великої Польщі – В. Л.). Адже вигідно за рахунок громадян України отримувати підготовлену робочу силу, якою можна маніпулювати як безправним ресурсом; вигідно тримати в напрузі непокірну Україну, загрожуючи їй новим Донбасом, якщо не виконуватиме програму мадяризації чи румунізації за вказівками і в обсягах, визначеними іззовні, не кажучи вже про традиційне російщення; вигідно домінувати, а не співпрацювати на паритетних засадах». Прикро про це писати, але незнання української мови в Україні є однією з форм анексії українських земель, що може призвести до повторення ситуації, яку створили колись промосковські політики у Криму, Донецькій та Луганській областях.

Стаття 7 «Мова освіти» Закону України «Про освіту» повністю відповідає вимогам «Європейської хартії меншинних або міноритарних мов», у «Преамбулі» якої записано, що «охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх». Відомо, що Україна проводить виважену і толерантну політику щодо національних меншин і, мабуть, дехто в сусідніх країнах сприймає це за нашу слабкість. Принципи мирного загальнолюдського співіснування передбачають кардинальне вдосконалення механізмів підвищення рівня володіння українською державною мовою усіма меншинами без винятку і захист їхнього законного права на збереження власної мовної та культурної специфіки.

Видатний діяч національно-визвольного руху Італії Джузеппе Мацціні у маніфесті «Обов’язок перед країною» запитував: «Чому потрібне національне самоусвідомлення?» І відповідав: «Бо індивід надто слабкий, а Людство надміру всеосяжне, тому постає питання: що може в таких умовах досягти кожний iз вас сам один у своїх потугах задля морального вдосконалення чи задля поступу людства? Звичайно ж, мiзерно мало. Отже, необхiдне об’єднання, братерська спiвпраця задля спільної мети. Адже без своєї Країни у вас немає нi iменi, нi прикмет, нi голосу, анi прав чи доступу, як братiв, до товариства народів. Ви байстрюки Людства. Солдати без прапора (…). У зв’язку з цим не відволiкайтеся ідеєю полiпшення ваших матеріальних умов, поки спочатку не вирішите нацiоналъне питання (…). Перед приєднанням до Нацiй, які складають Людство, ми повиннi вже iснувати як Нацiя, бо нiякого об’єднання не може бyти, окрім як серед pівних».

Цим манiфестом Джузеппе Мацціні навернув iталiйцiв на iсторичний шлях, навернув тим, що внiс у свiдомiсть спiввiтчизників ідею суверенної нацiї. Iталiйська еліта почула свого iдеолога i, наснажена філософiєю нацiоналiзму, очолила народ – і він переміг. Iталiя-колонiя, провiнцiя европейских імперій, стала культурною столицею, і не тiльки європейского континенту.

«Ось чому i нам, українцям, для того, щоби здобути владу у своїй державi та здійснити у ній фундаментальні перетворення на засадах суверенiтету, гуманiзму та нацiократії, потрiбно йти таким же шляхом – потрібно озброїтися філософією нацiоналiзму та рiзко посилити український нaцioналістичний політичний рух», – наголошує професор В. Монастирський. Він слушно підкреслює, що немає нації без нацiоналiзму, так само як немає націоналізму без нації, вони створюють єдине ціле – нацiю-нацiоналiзм.

Нацiоналiзм, з одного боку, – це система нацiоналiстичних поглядiв нацiї, поглядiв фiлософських, полiтичних, правових, моральних та духовних, а з другого – це вся дiяльність нації, її практика, яку вона проводить відповідно до зазначених націоналістичних поглядiв. Нацiоналiстичнi погляди нацiї – це продукт довготривалої еволюцiї суспiльства, продукт, який формується на базі основного принципу свiтогляду нацiї-нацiоналiзму, а він є генетично детермiнованим принципом. «Якраз це дає підстави стверджувати, що нацiя-нацiоналiзм не є випадковим, штучним витвором тільки людського розуму – це категорія передовсiм генетична, а тому унiверсалъна, досконала та вічна, – стверджує В. Монастирський. – А це, своєю чергою, дає пiдстави говорити про ГЕНЕТИЧНУ TEOPIЮ походження нації-націоналізму».

Генетична визначеність націоналізму свідчить, по-перше, про те, що він є значною мірою творінням Всевишнього, а по-друге, що він є нормальним природним явищем – природним націоналізмом, це своєрідна імунна система нації, яка захищає від її денаціоналізації. Однак націоналізм, як суспільне явище проявився тільки в процесі Французької революції 1789 року, і з того часу він уже понад два сторіччя визначає особливості не тільки європейської, а й світової історії, і визначає їх більшою мірою, ніж ідеї комунізму чи лібералізму.

Доцільно усім громадянам України – від Президента, Прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради до прибиральниці, двірника і сторожа – прислухатися до думки професора Володимира Монастирського, що ідеологія природного нацiоналiзму не має нічого спільного з будь-якою iншою iдеологiєю, i передовсім з такими вкрай реакцiйними iдеологiями, як шовiнiзм, фашизм, нацизм, рашизм, оскiльки iдеологiя нацiоналiзму – це генетично визначене явище, тоді як всі інші iдеологiї – це штучнi витвори лише людського розуму. Правда, у певних націй на націоналізм може нашаровуватися шовінізм, фашизм чи нацизм і уражати його, однак це трапляється передoвciм з націоналiзмом націй-поневолювачів. Наприклад, нацiоналiзм росiйської нацiї, яка сторiччями є нацiєю-поневолювачем, постiйно уражений великоросiйським шовiнiзмом, а в Росії ураження шовiнiзмом росiйського націоналізму сягнуло вже рiвня фашизму i нацизму, які тепер перетворилися у рашизм – найпідступнішу, найреакційнішу, найцинічнішу гібридну війну проти України, європейської та світової цивілізації.

Отже, який зміст висловлювань міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського про досить складну історію польсько-українських відносин? Чи не запахло замшілим шовінізмом? Не маємо права плутати сутність понять: природно-гуманістичний націоналізм, зокрема український, з шовінізмом, фашизмом, нацизмом, рашизмом. Науково осмислюймо з позицій історичної правди, загальнолюдських цінностей  суть кожного терміна.

Василь Лизанчук

Доктор філологічних наук,

заслужений професор Львівського національного університету

 імені Івана Франка