НЕ ТВОРІМО ЗЛОВІСНУ МАРУ
Щодня реклама на телеканалі «1+1» повідомляє, що 28 січня цього року розпочнеться грандіозний, з новими правилами оцінки й відбору переможців, пісенний конкурс «Голос країни». Організатори привертають увагу до технічної складності і жодного слова не мовлять про естетично-духовний, морально-патріотичний, національно-громадянський зміст конкурсу, зовсім не згадують про українськомовну пісню. Невже її знову заглушать чужомовні твори? Невже українськомовній пісні буде відведена тільки роль ложки меду у бочці дьогтю, адже саме так було на конкурсі «Голос. Діти», суперфінал якого відбувся 17 грудня 2017 року.
Будь ласка, не поспішайте заперечувати. Так – перше місце посіла 10-річна дівчинка з Казахстану Данелія Тулешова, яка надзвичайно зворушливо виконала українськомовну пісню «Не твоя війна» (тренер Дмитро Монатік). Але ж під час всього конкурсу українськомовна пісня була своєрідною блискавкою серед ясного неба. Якщо зіставити всі попередні репертуари у програмах «Голос країни» і «Голос. Діти», то українськомовна пісня – рідкісне явище (5 – 9%). У газетних і журнальних публікаціях про це вже писав, але ті, кого це стосується, хто мав би виправляти ситуацію – пропагувати українську пісню, мову, культуру, наче поглухли і поніміли: випадково чи свідомо?
Наголошую знову: пісенні конкурси «Голос країни», «Голос. Діти» та інші дуже потрібні, але їх треба проводити за таким принципом: учасник пісенного змагання, а не бою – це не фронт, обов’язково має виконувати українськомовну пісню, а другу – будь-якою іншою мовою. Не відкидаю право на свободу вибору, але маємо привчати учасників конкурсу і його організаторів до моральної відповідальності за долю української пісні. Прислухаймося до надто важливих думок видатного вченого Івана Огієнка, який підкреслював, що українська пісня не тільки високохудожня і високомелодійна, але завжди глибокозмістовна, пристойна, навчальна.
Виокремлюю слово «навчальна», суть якого полягає в тому, що пісня научає, напучує, напоумляє, наставляє, тобто виховує. Отже, якщо учасники різних телевізійних і радіоконкурсів обов’язково виконуватимуть українськомовні, а на додаток – зарубіжні пісні, то у такий спосіб (перефразовуємо відомий вислів Тараса Шевченка) будуть свого научатись й чужого не цуратись. На жаль, чимало українських пісень нині спотворено до примітивізму, вульгарності, що часто дає підставу асиміляторам, недругам нав’язувати думку про якусь другосортність, недоношеність, неперспективність української пісні, культури, мови.
Логічно виникає запитання: яка мета пісенних конкурсів «Голос країни» і «Голос. Діти»? Зрозуміло, що виявляти і підтримувати непересічних, здібних, талановитих виконавців? Лише таке завдання?! Чи, що не менш важливо, а, на мій погляд, найголовніше – на високому національно-естетичному пісенному підґрунті сприяти морально-духовному вихованню патріотів нашої держави, формувати у дітей, підлітків, юнацтва, молоді українські національно-громадянські і загальнолюдські цінності. Чи навпаки – виробляти в юних українців нігілістичне, зневажливе ставлення до української пісні, мови, культури, звичаїв, традицій, творити з них істот без українського осердя, планетарних особин, цинічних космополітів, таку собі біологічну масу, з якої вороги України, насамперед московські, виліплюють українофобів, україноненависників, зрадників, сепаратистів, запроданців – моральних калік, які їздять до Росії розважати одвічних ворогів України.
У нинішній період російсько-української війни надзвичайно важливо допомагати українцям духовно єднатися, якнайглибше пізнавати своє національне «Я», щоби, як закликав Іван Франко, перед світом не слугою, а ґаздою стати, дати гідну відсіч московським агресорам. На жаль, є чимало прикладів, коли здібні люди різних професій, у тому числі й співаки, журналісти, свій талант продають за 30 срібняків, улесливо служать ворожому українцям «русскому міру». Фахівців, якщо вони талановиті, називаю талановитими, але постійно наголошую: на доброчинство чи злотворення спрямований талант; морально відповідальні вони, чи керуються аморальними інстинктами; чи талановиті митці, журналісти позитивно впливають на розвиток й утвердження соборної української України, чи навпаки – своїми вчинками, талановитими творами, телепередачами сприяють деградації українського суспільства, виховують нищителів української нації, насаджують бездуховність, вседозволеність, нігілізм, малоросійство, прислужництво нашим одвічним ворогам і водночас одвічним сусідам.
Ще у квітні 1917 р. Кирило Стеценко на з’їзді вчителів народних шкіл Ямпільського повіту на Поділлі закликав черпати духовно-естетичну красу для розвитку дітей з великої скарбниці української народної творчості, з української пісні, яка «повинна стати могутнім знаряддям для виховання народу як у моральному, так і в національному дусі». Якщо цього не розуміють, не усвідомлюють, а може, дуже добре усвідомлюють організатори конкурсів «Голос країни» і «Голос. Діти» і тому відкидають українські пісні на узбіччя, на маргінес.
Важливо, що у 2016 р. Верховна Рада України ухвалила закон про квоти для пісень українською мовою. Наприкінці 2017 р. представники Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення офіційно заявили журналістам, що «наше телебачення – на 100% українськомовне», – зазначив Олег Листопад у статті «Якою мовою говорить телевізор» (Урядовий кур’єр. – 2017. – 30 груд.). Насправді, м’яко кажучи, це – безсоромна брехня. Кожний глядач підтвердить, що телеефір України заполонений російськомовними передачами, програмами, фільмами.
Олег Листопад таки допитався у члена Нацради Сергія Костинського звідки така ідеальна українськомовність телеефіру. З’ясувалося, що через обмежене фінансування Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення зараховує всі двомовні передачі до українськомовних. Є, наприклад, назви «Ліга сміху», «Голос. Діти», чи Володимир Зеленський у «95 кварталі» викривлено вигукне – «Слава Україні!» (ще треба подумати, з якою метою?!), то ці та подібні їм телепередачі уже зараховуються в українськомовну квоту. Правда, керівництво Нацради обіцяє, що перехідний період мине і у жовтні 2018 р. буде справжня картина ефірного мовлення. Кому ж потрібне нинішнє окозамилювання? Чому спекулюєте правдою? Адже «більшість різноманітних розважальних шоу, які апріорі спрямовані на масову аудиторію, не те, що не гребують мовою держави-агресора й окупанта, а, навпаки, ніби хизуються нею (курсив наш – В. Л.). І своєю «принциповою» позицією також. Мовляв, ось вам і чинне законодавство, і ваша мова, і все те, що називається національною ідентичністю, врешті-решт – гордістю українського народу» (Юрій Медуниця). Надто багато телепрограм, а також й FM-радіопередач не спрямовані на підвищення здатності українців до опору зовнішньому московському агресору та внутрішнім сепаратистам, а навпаки – сприяють проникненню зловорожого «русского міра» в усі українські культурологічні щілини.
«Голос країни», «Голос. Діти» на «1+1» – це відкриті майданчики для розкошування антиукраїнської ідеології «русского міра». Відомі співаки, «зіркові» судді, вони ж професійні навчителі учасників конкурсів не є прикладом пошанування української мови і культури. І Наталя Могилевська, і Дмитро Монатік, і дует «Время и Стекло» лише інколи видавлювали із себе українськомовну фразу. Правда, одного разу Наталя Могилевська прочитала кілька українськомовних поетичних рядків, сказала, що вона їх автор. Але впродовж всього четвертого сезону у програмі «Голос. Діти» панувала російська мова і чужомовна пісня. Діти захоплені відомими співаками, обожнюють їх, вчаться у них. То покажіть їм високі українські національно-духовні якості, моральну відповідальність за долю українського Слова, мотивуйте їх глибоко пізнавати українську пісню, мову, щоби вони, коли виростуть, були за духом українцями, а не космополітами, перевертнями, малоросами, не підтримували московських агресорів, як це роблять тепер Ані Лорак, Лобода та інші гастролери за кривавим російським рублем.
Данелія Тулешова з Казахстану перед поїздкою на конкурс «Голос. Діти» вивчала українську мову, намагалася нею спілкуватися із вершителями конкурсу, але жодний з них – ні Могилевська, ні Монатік, ні «Позитив» (насправді у ставленні до української мови – це суцільний «Негатив»), ні Дорофєєва не підтримали, не заохотили Данелію. З українськомовними учасниками конкурсу вони також спілкувалися російською мовою, спонукаючи хлопчиків і дівчаток відмовлятися від української. Бо, бачите, набути визнання, слави можна й без державної мови. Наочний приклад – різні так звані «Позитиви», Дорофєєви, Могилевські, Монатіки, Потапи тощо. Має діяти золоте моральне правило та обов’язкова вимога – зі всіма учасниками пісенного конкурсу, якщо вони народилися і живуть в Україні, спілкування має бути тільки українською мовою. З вихідцями з інших країн мовою порозуміння має бути така мова, яку вони знають, або через перекладача.
Утвердження українськості в Україні буде тоді успішним, якщо на це буде цілеспрямована діяльність державних, суспільних, громадських інституцій і, зокрема, телебачення, радіомовлення, інтернету – вся система життєдіяльності країни. Важливою структурною складовою виховання є також пісенні конкурси «Голос. Діти» і «Голос країни» (мала би бути назва «Голос України», чи під країною розуміють будь-яку державу, тільки щоби якомога менше звучала одухотворена назва «УКРАЇНА»). Процитую ще раз Кирила Стеценка, який слушно наголошував: «Пісня нашого народу – це історія його, багатство духовне його, це – гордість його, що признають й чужі люди. І от на чому – на піснях його, ми повинні воскрешати національний дух українського народу, національне самопізнання. Сила народної пісні ще й в тому, що вона може повернути до нас тих, що втратили свою національність. І тому, повторюємо, пісня українська має право бути одним з могутніх і перших факторів національного відродження й виховання нашого народу… Нам треба націоналізувати наш народ, самих себе, бо чоловік, який існує поза межами національної стихії, є мара. Народ, що не мислить себе живим членом в сім’ї людності, не нація. Без народного характеру, без національного обличчя, і всяка держава не є живий організм, а – механічний верстат».
Ці архиважливі висловлювання українського патріота Кирила Стеценка прошу уважно прочитати, осмислити Президента України, Голову Верховної Ради, Прем’єр-міністра, депутатів усіх рівнів, службовців, засновників, власників, працівників засобів масової інформації, організаторів і ведучих конкурсів «Голос. Діти», «Голос країни», різних розважальних шоу, адже наше покликання творити живий організм титульної української нації, а не зловорожий «механічний верстат», не сліпу машину, яка «потопче і роздавить нас» (Іван Франко). Вільна національно-духовна, правова, демократична, багата і для пересічних людей, а не тільки для купки захланних, аморальних і багатіїв-злодіїв, олігархів, соборна українська Україна утвердиться тоді, коли також кожна людина будь-якої національної меншини щиросердно скаже так, як, наприклад, від усієї світлої душі заявила у телепередачі «Рандеву» Джамала: «Я – українка кримсько-татарського походження!»
Отже, всі маємо усвідомити, зрозуміти всім своїм єством, що ми покликані творити українську Україну, що ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, що національний дух українців, національні права українців, як і національні права англійців, італійців, німців, поляків, угорців, японців – є основою загальнолюдських прав, загальнолюдських морально-духовних цінностей. Бо людина, яка існує поза межами національної стихії, є зловісна мара.
Василь Лизанчук
Доктор філологічних наук,
заслужений професор Львівського національного університету
імені Івана Франка