ПОСИЛЮЙМО ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНУ БЕЗПЕКУ В УМОВАХ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ!

19.02.2018 | 21:32

Гібридна агресія Російської Федерації є головною загрозою національної безпеки України. Адже типовими компонентами гібридної війни Росії проти України є:

  • створення внутрішніх суспільно-політичних протиріч в Україні через маніпулятивну пропаганду з її потужним продовженням в інформаційно-психологічній війні;
  • створення соціально-економічних проблем через економічне протистояння з переходом в економічну війну та протидію доброчинним зв’язкам України з близькими і далекими сусідами;
  • підтримка національного нігілізму українців, сепаратизму і тероризму аж до актів державного тероризму;
  • сприяння створенню нерегулярних збройних формувань та їх оснащення.

Російська Федерація водночас із неоголошеною війною проти України також застосовує інші гібридні комунікативні методи задля поглинання, завоювання, колонізації нашої держави. Дискурс гібридної війни набув глобального масштабу, є новітньою формою протистояння у сучасному безпековому довкіллі.

Вашу увагу привертаю до одного із методів ведення гібридної війни Росією – інформаційно-психологічної війни, метою якої є не знищення мільйонів людей, а залякування, деморалізація, світоглядне, духовно-моральне, національне покалічення українців і таким чином підпорядкування їх російській імперській ідеології та політиці.

Потужним засобом, тонким інструментом маніпуляції свідомістю є засоби масової комунікації, зокрема телебачення, радіомовлення, інтернет. Під час нинішньої російсько-української війни інформаційно-психологічна складова є вельми суттєва, важлива і помітна, по суті визначальна.

Ви добре знаєте, але не завадить наголосити, що антиукраїнська інформаційно-психологічна інтервенція є зовнішньою і внутрішньою. На жаль, під зовнішню агресивну мелодію московської балалайки танцюють також шовіністи у Польщі, Угорщині, Румунії та деяких інших країнах, зневажають, перекручують історичну правду, доводять її до абсурду, не цураючись банальної фальсифікації, відвертої дезінформації, упереджених суджень, брехні, наклепів та інших методів гібридно-інформаційної війни проти України.

Тобто, в Україні – триває війна на двох фронтах: проти ворожого наступу і впливу Росії та її сателітів, і проти совкових, олігархічних та корумпованих і промосковських сил в  Україні. Другим фронтом і є внутрішня агресія, носіями якої є творці багатьох передач на телеканалах «Інтер», «NewsOne» (Ньюс Ван), «112 Україна», «ZIK», «Прямий» та на інших комерційних, приватних телевізійних і радіоканалах. У них розкошують українофоби, московські прислужники Мураєв, Ганна Герман, Новінський, Рабінович, Добкін, Червоненко та інші, які, спекулюючи багатьма недоліками суспільно-політичного і соціально-економічного життя, своїми брехливими виступами допомагають російським агресорам завадити утвердженню духовно-національної соборності України.

Шквал обурення в соціальних мережах викликали інтерв’ю Наталії Влащенко (чомусь вона каже називати її Наташею) на телеканалі ZIK («Hard з Влащенко») із колишнім заступником голови Адміністрації Президента часів Віктора Януковича Андрієм Портновим та на телеканалі «112 Україна» (програма «Гордон») бесіда Дмитра Гордона з колишнім депутатом від Партії регіонів, запеклою україноненависницею, Оленою Бондаренко. Гучний скандал виник, коли голова Комісії з журналістської етики (?!) Андрій Куликов як ведучий «Громадського радіо» у сторічний ювілей так званої «Великої жовтневої соціалістичної революції», запросив до студії … лідера недозабороненої Комуністичної партії України Петра Симоненка.

Кожний з Вас, шановні читачі, може назвати багато прикладів повзучого проросійського, антимайданівського, антиукраїнського напряму діяльності ЗМІ, які пов’язані або з Віктором Медведчуком, або з колишніми аморальними можновладцями, які підгодовували узурпатора Віктора Януковича, а сьогодні, як і тоді, володіють телевізійними і радіоканалами та газетами. З їхнього благословення ЗМІ маніпулятивним гібридно-інформаційним впливом, поширенням фейків, дезінформацією намагаються посіяти розбрат в українському суспільстві, навіяти почуття стомлюваності, змучуваності від війни, національний нігілізм, відмовлення від самостійності, мовляв, українці й росіяни – один народ, у них спільна історія, а націоналісти, фашисти, нацисти та американські агресори роз’єднують  російську братерську любов до українців.

У журналістському середовищі московські ідеологи та їхні прислужники в Україні нав’язують фальшиве гасло «Дві країни – одна професія», однобоко, викривлено  трактують природу журналістських стандартів з метою позбавити українську журналістику національної сутності, зіштовхнути її у багно космополітизму, меншовартості, інертності, дисперсної комунікації, візитною карткою яких мають бути новини про вбивства, аварії, пограбування, секс, смерть, страх, гроші та інші складові аморального бізнесового букету. Саме цього прагне одвічний ворог України – Московія-Росія, яка хоче утвердити в Україні хижий «русскій мір».

Прикро, що проти цієї загрозливої для України ситуації належним чином не спрямували свої правові та інтелектуальні зусилля Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Міністерство інформаційної політики України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Рада національної безпеки і оборони України, Національна спілка журналістів України та інші владні інституції. Вони мляво, про людське око, або зовсім не вживають ефективних заходів щодо припинення ЗМІ внутрішньої агресії проти України.

Тому за умов військової, гібридної, інформаційно-психологічної агресії Російської Федерації проти України реформування державного телерадіомовлення у Суспільне має бути надзвичайно виваженим, щоби не нашкодити створенню українського національного інформаційного, гуманітарного  простору з урахуванням історичних особливостей кожного краю держави.

Ми є свідками, як в одній, то в іншій області спалахують вибухи, скандали, пов’язані з аморальними методами реформування, до яких вдалося правління національної Суспільної телерадіокомпанії України. Повним ходом запрацював механізм безпрецедентного за всі роки відновленої незалежності України масового скорочення журналістів, режисерів, телеоператорів та інших працівників колишніх обласних телерадіокомпаній, а нині філій ПАТ НСТУ.

Головна теза реформаторів на чолі із Зурабом Аласанією – позбутися совковості, нафталіновості, дикого несмаку теле- і радіопередач, підпорядкованості телерадіокомпаній місцевій владі. Безперечно, потрібно удосконалювати професійний рівень підготовки телерадіоматеріалів, поглиблювати тематично-змістовий, художньо-естетичний, соціально-психологічний характер їхнього змісту. Але механічне зведення базового контенту на регіональному суспільному мовленні до 185 хвилин щоденного ефіру без урахування історичних особливостей областей завдає шкоди життєвим інтересам громад, місцевому самоврядуванню, децентралізації влади, яка здійснюється в Україні.

У Законі «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» наголошено, що Суспільне телебачення і радіомовлення створюється з метою задоволення інформаційних потреб суспільства, залучення громадян до обговорення та вирішення найважливіших соціально-політичних питань, забезпечення національного діалогу, сприяння формуванню громадянського суспільства (Стаття 1). Тобто чим більше людей вчасно усвідомить власну відповідальність за майбутнє України то швидше ми будемо жити краще в національно-життєвому середовищі. Не можна жити за принципом «Не ми такі, життя таке». Правила життя також встановлюють закони і їх треба дотримуватися. Одним з таких правил є чесність, яка органічно пов’язана з морально-духовною, національною гідністю.

Якби члени Наглядової Ради і правління НСТУ уважно читали статтю 1 Закону України, то побачили б, що Суспільне телебачення і радіомовлення утворюється також на базі обласних державних телерадіокомпаній, що реорганізовуються шляхом приєднання до національної телерадіокомпанії України. Однак нинішня практика функціонування центральних теле- і радіоканалів Суспільного мовлення свідчить про максимальне обмеження показу багатогранного життя регіонів і централізоване нав’язування тих телепередач, які вже транслювали по UA:Першому. Тобто усунуто поняття, сутність базовості. Транслювання матеріалів місцевих телерадіоканалів по всеукраїнських телерадіоканалах – це один з важливих способів інтегрування усіх регіонів в єдине політично-ідеологічне ціле України.

Спочатку Наглядова Рада ПАТ НСТУ мала затвердити тематично-змістову концепцію функціонування регіонального мовлення, як базового, а вже потім мала йти мова про перегляд штатної структури. Адже  жодного слова у Законі нема про масове скорочення працівників. Якщо потрібно оптимізувати структури обласних філій НСТУ, то спочатку треба провести чесний, наголошую ЧЕСНИЙ конкурс ідей, проектів теле- і радіопередач. Потім за результатами конкурсів переможці залишаються працювати на телебаченні і радіо, а переможеним треба допомагати влаштуватися на іншу роботу. У пункті 7 Статті 3 Закону записано, що у формуванні програмної політики телерадіокомпаній має брати участь громадськість. Але стосовно обласних філій правління НСТУ це положення порушило, також зігнорувало думкою львівської громадськості.

У зв’язку з російсько-українською війною та ґрунтуючись на Доктрині інформаційної безпеки України, затвердженої Президентом 25 лютого 2017 року, вношу пропозицію змінити формулювання 5 пункту статті 3 Закону про вільне вираження поглядів, думок і переконань. Адже дуже часто вільне вираження поглядів, думок і переконань є антиукраїнським, антидержавним. Я вже називав телеканали, які плодять українофобію. Тому цей пункт треба сформулювати так: «Вільне вираження поглядів, думок і переконань має здійснюватися тільки на засадах україноцентризму».

Дискутувати можуть на телебаченні, радіо і у пресі лише ті, хто чітко займає стратегічну мету розбудови української України і під час дискусії уточнюється тактика досягнення позитивної державотворчої мети. Модна формула західної журналістики для мирних умов про «баланс думок і поглядів» під час війни не має права на існування в Україні. Як можна надавати ефір і шпальти газет тим, хто підриває національний фундамент розбудови української України? Про це потрібно також внести поправку, наголосити у Законі України «Про телебачення і радіомовлення» стосовно комерційних телерадіоканалів, багато програм яких носять антиукраїнський характер.

Пункт 2 статті 18 Закону доцільно викласти у такій редакції: «НСТУ має висвітлювати діяльність органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб з метою контролю суспільством за виконанням ними своїх обов’язків».

Потрібно внести також зміни до статей 3 і 4 Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», де чітко визначити у принципах, завданнях і програмній політиці, що передачі Суспільного телебачення і радіомовлення стовідсотково мають звучати тільки українською мовою. Такого змісту поправку треба внести у Закон «Про телебачення і радіомовлення», яка має стосуватися комерційних теле- і радіоканалів.

Верховна Рада України покликана відреагувати на московську антиукраїнську агресію та світову гібридну війну, яку розв’язала Росія, законодавчо. Тобто, доповнити Закони «Про телебачення і радіомовлення» і «Про суспільне телебачення і радіомовлення»  розділом «Функціонування електронних ЗМІ в умовах війни Росії проти України».

Іван Франко завжди виступав за єдність слова і діла. Щоб слово сталося ділом, – говорив він, – треба духу свободи і любові до правди та до народу. Ця морально-духовна, національно-громадянська вимога стосується очільників держави, політиків, депутатів усіх рівнів, громадських діячів, журналістів, кожного громадянина України.

Отже, гібридна війна Російської Федерації проти України спонукає по-новому, не стандартно сповідувати стандарти журналістської професії, їх потрібно застосовувати на засадах україноцентризму. Вибачте, нагадаю, що україноцентризм – це світоглядна, філософська, морально-ідеологічна, громадянська, духовно-національна позиція. І політики, і громадські діячі, і журналісти мають оцінювати факти, події, явища з позицій інтересів української людини, українського суспільства, української соборної держави. До речі, всупереч деяким недолікам у творчій роботі Львівському телерадіомовленню притаманний україноцентризм.

Україноцентризм ґрунтується на концепції націоналізму, який є філософією буття Нації, її життя, розбудови, а шовінізм, фашизм, нацизм і московський рашизм, що увібрав у себе шовінізм, фашизм, нацизм і більшовизм – це філософія поневолення і гноблення інших націй. Націоналізм породжує подвижників і героїв, а шовінізм, фашизм, нацизм, рашизм – убивць, грабіжників, загарбників, яничарів, холуїв.

Українські ЗМІ покликані називати українських героїв – героями, подвиг захисників України – подвигом, сепаратистську зраду – зрадою, російську брехню – брехнею, московський злочин – злочином, російську агресію – агресією, російських прислужників, за висловом Тараса Шевченка, –московською блекотою і гряззю.

Російсько-українська війна – це війна морально-духовних, національних цінностей, світоглядних, гуманістичних орієнтирів. Українці завжди були будівничими і в матеріальному, і в духовному сенсі. Нинішня російська агресія – це визначальний момент історичної Істини. Допоможемо кожному українцеві – від прибиральниці і двірника до Президента, Голови Верховної Ради і Прем’єр-міністра – всім серцем і душею пізнати цю історичну Істину і ми будемо вільними, духовно і матеріально багатими.

Василь Лизанчук

            Доктор  філологічних наук, заслужений професор

Львівського національного університету імені Івана Франка

 завідувач кафедри радіомовлення і телебачення